У ранньому дитинстві ми вперше знайомимося з книгою. Перші казки, вірші,
оповідання нам читають батьки. А потім ми й самі навчаємося розуміти друковане
слово.
Книга з'явилася тому, що люди завжди прагнули зберегти і передати для нащадків
свою мудрість, знання, красу художнього слова. З історії знаємо, що спочатку
писали на глиняних табличках, папірусі, пергаменті. Лише згодом винайшли папір
і почали друкувати книги.
Перші книги були рукописними. їх створення займало чимало часу і сил. Витоки
вітчизняної рукописної книги починаються з часів Київської Русі. Завдяки
літописам, які створювалися у монастирях, ми сьогодні маємо змогу знати про те,
як жили наші предки. Найбільш детальний літописний звід укладений ченцем
Києво-Печерського монастиря Нестором. Називається він «Повість минулих літ» і
розповідає про розселення слов'ян, про утворення держав, про перших руських
князів. Рукописною книгою є також одна з найдавніших пам'яток української
писемності — «Слово о полку Ігоревім».
Рукописні книги завжди цінувалися дуже дорого і користуватися ними могла
обмежена кількість людей. Доступнішими книги стали відтоді, коли їх почали
друкувати. Першодрукарями були Іван Федорів, Франциск Скорина, Єлисей
Плетецький. Книгодрукування починалося з перших несміливих спроб, а потім цей
процес удосконалився. Книг ставало все більше і вони були кращої якості.
Сьогодні важко уявити наше життя без книг. Вони допомагають нам здобувати освіту,
дізнаватися більше про навколишній світ, життя інших людей. Друковане слово
нерідко стає порадником у різних життєвих ситуаціях.
Книги — це справжня скарбничка мудрості. Недаремно здавна люди збирали книги,
створювали бібліотеки, щоб зберегти ту інформацію, яка міститься у книгах. У
Львові на одному з приміщень місцевої книгозбірні зроблено напис латинською
мовою: «Тут мертві живуть і німі промовляють». Бо й справді, у книгах
залишаються жити думки, прагнення, мрії не лише наших сучасників, а й представників
минулих поколінь.
В Україні книгу шанували здавна, ще з часів Київської Русі. Книжна наука в
нашій Батьківщині почалася за часів князювання Володимира. Ще більшого розквіту
здобула при Ярославі Мудрому. В одному з тогочасних літописів зазначається, що
князь кохався в церковних уставах, часто читав їх вдень і вночі. Він зібрав
багато писарів, які перекладали книги з грецької мови на слов'янську.
Ярослав Мудрий не тільки сам любив книги, був освіченим. Він дбав і про
розвиток освіти в державі. Один, історичний факт свідчить, що в Новгороді
Ярослав зібрав триста дітей старост і священників і звелів навчати їх.
Народна мудрість каже, що книга вчить, як на світі жити. І це дійсно так.. Вона
розкриває нам цікавий світ, допомагає мандрувати через століття і краще
розуміти сьогодення.
|