Сайт бібліотеки

Білогірського опорного закладу ім.І.О.Ткачука


Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 259
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Віталій Прокопович

Народився і виріс в селі Мокроволя Білогірського району Хмельницької області. Закінчив 11 класів Білогірського НВК, потім Хмельницький національний університет. Здобув спеціальність бухгалтера. Життєве кредо – ніколи не здаватися. Перший вірш написав приблизно в 5 класі. Вільний час любить проводити з друзями. Також любить переглядати цікаві фільми, слухати музику, захоплюється грою на гітарі. Мріє, щоб в країні настав мир. Вірші Віталія Прокоповича друкувалися в альманасі “Сила Почуттів” та збірці “Перші акорди Білогірських поезій”. У 2012 році юнак став переможцем обласного відбіркового туру Всеукраїнського фестивалю “Барви життя” у вокальному жанрі.

♦ Прокопович В.А. Червоні сльози України / В. Прокопович ; ред. А. Дзицюк ; худ. І. Самуляк. – Хмельницький : Стасюк Л.С., 2016. – 56 с.

Поетична збірка “Червоні сльози України” – перша книга Віталія Прокоповича, в якій автор висловлює свої тривоги та душевний біль за долю рідної України, яка переживає доленосні події. Думки і відчуття автора знайшли свої відображення на папері і в серцях читачів. 

  

«Територія»

Мої степи родючі
Вкраїнська то земля
Були князі могучі

Тепер ж пани кремля

Мої луги і балки
Багатства садів цвіт
Тепер лиш перепалки
Куди скотився світ?

Мої карпатські гори
І Кримські мої теж!
Та ви їх полонили
Замало власних меж?

Мої то бідні села
В них жевріє народ
Їх участь не весела
Їм вистачить турбот

Моя то Україна!
Моя це територія
Та кров’ю все ж написана
Її жива історія

20.11.2019.

 

«Пересічні»

Я не писати буду цілий січень
Й не відправлятиму тобі листи
Бо ми з тобою стали, просто пересічні
Й до серця не дійдуть вже поїзди

А може просто їх загублять листоноші?
Усі слова, які я так і не сказав..
Вони ішли по снігу цьому босі
Туди, де їх ніхто вже не чекав…

Писати я не буду цілу вічність
На своє серце, ти повісила замок
Ну що ж, кохання є така трагічність
Нам часто не дістати до зірок

В твоїх обіймах просто добре засинати
Коли зима поглинула в полон
Твої вуста, не будуть вже шептати
Я стрепенусь! То був всього лиш просто сон…
11.01.2020.

 

«Кіборгам присвячується»

Мов з сталі ви, та серце в грудях б’ється
Воно тріпоче бо воно живе
І поруч смерть блукає десь здається
За кожним поворотом жде

Вас кіборгами звуть, та ви герої
Із сталі м’язи та живі серця
Багато пролили своєї крові
Та думка про дім зігріє бійця

Вас градами б’ють, та скотам не скорити
Позиції в пеклі, та дух все ж живий
Наказу не було назад відступити
Допоки останній солдат все ж живий

На башті майорить прапор свободи
Та башта, символ доблесті і честі
І воронам ніколи не здолати
Бійців, чиї серця воскресли

Ті душі, що у небо піднялися
За них ти краще богу помолися
І за живих, що землю захищають
Нехай біда лиха, і смерть їх всіх минають
17.12.2014.

«Втрачені галактики»

Я потрапив у прірву, без твоїх очей
Мене час наче потяг, несе в невідомість
Ми з тобою згубили тих стільки ночей

Наче прокляті світом, ми втратили совість

Ніж у грудях болить, він холодний мов лід
Замітає зима, твій покинутий слід
Застигають тіла, коли холод той лютий
Догорає до тла, світ тобою забутий

Ми покинули час, він для нас не існує
Десь далеко в світах, він нестримно вирує
Між галактик близьких, і таких одиноких
Між світів невідомих, й ілюзій глибоких

Ти і я ми у тьмі, шлях утратили зорі
Не поможуть вони, вони зовсім прозорі
Так яскраво світили, та згасли в ночі
Не знайти від галактик, нам щастя ключі
30,09,2015,

«Маршрут»

Маршрут кафешка, чашка кава
Для нас є зовсім звична справа
Твої долоні, гріють пальці

Які ж з тобою ми поганці

Дерева в сні, у білих шапках
А ти в своїх рожевих тапках
На кухні пахнуть мандарини
Такі швидкі, є ті хвилини

Міцніш тримай, ти мою руку
Тиха мелодія, ні звуку
Лиш ритм сердець, стукає в такт
Нам добре разом, і це факт

Лиш ти і я, навколо нічка
І до гора, на столі свічка
Лиш каплі воску, наче сльози
А за вікном, лихі морози

Прижмись тримай, ти мою руку
І ріже слух стук серця, звуку
В очах твоїх я розлітаюсь
Навічно в них я залишаюсь
30,11,2015,

 

«Лукавий січень»

Хіба я знаю, що там в голові
Моїй, живуть напевне там лиш таракани
І всі мої думки належать лиш тобі

Руйнуючи мої щоденні плани

І я не я, давно свій втратив слід
Давно сліди мої ведуть лише до тебе
І не зупинить мене навіть лід
Пісні мої звучали не для тебе

Лукавив січень зовсім не про нас
Зими обман, себе ми надурили
Так швидкоплинно мчався час
В якому ми з тобою зовсім не пожили

Заплакала весна лукавими слізьми
Зелені пробиваючи листочки
Були з тобою ми лише людьми
На потяг долі не дістались нам квиточки

І хто ж там знає, що в тій голові?
Чи то її бентежить моє серце
Та всі слова звучали лиш тобі
Бо ти моє життя, моє озерце

І я не я, давно свій втратив слід
Куди вели не звідані дороги
Куди сліди ступали, там лиш лід
І серцю кров’ю мені писані тривоги

22.01.2020.

 

 

 

Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2024
Створити безкоштовний сайт на uCoz