Пучко Володимир

На хуторі біля села Варивідки 12 вересня 1956 року народився наш талановитий земляк Пучко Володимир Дмитрович. Його тато Дмитро Григорович Пучко працював усе життя на залізниці, а мама Надія Павлівна спочатку трудилася на фермі біля телят, а пізніше – в яслах.   

1 вересня 1961 року Володимир Дмитрович пішов у 1 клас, а в 1973 році успішно закінчив вісім класів Вільшанецької школи. Як згадує його класний керівник Сивопляс Софія Ісаківна: «Був учнем спокійним, дисциплінованим. Любив українську мову, а особливо літературу. Щирий, відкритий, добрий уже тоді проявив себе як юний поет». Після закінчення школи вирішив здобути професію столяра, для чого закінчив училище в Волочиську. Отримавши диплом, Володимир Дмитрович, поїхав до Шепетівки, де пропрацював у ПМК майже півроку. Будучи молодим енергійним чоловіком Пучко вирішив їхати на південь у м. Херсон. Тут він працює на суднобудівному заводі і отримує квартиру. У Херсоні Володимир Дмитрович потрапив в аварію і пошкодив ногу, пережив операцію, але залишився інвалідом. Саме через це і вирішив повернутися у рідне село. Тут і проживає з 1997 року.   

Свої поетичні кроки Володимир Дмитрович зробив ще у шкільні роки, коли був редактором шкільної стінгазети . Серйозно задумався над своїм талантом Пучко, коли повернувся з Херсона у мальовничі Варивідки.      1 листопада 1997 року було надруковано його лист і гумореску «Ось так воно буває, коли хтось в чарку заглядає» у районній газеті «Життя і слово».    

Виглядала листа мати

               (Вірш - пісня)

Червоніє калина біля нашої хати,

І смереки могутні ротуть край воріт,

Все чикає листа сивочолая мати

Й вигляда листоношу - біля тину стоїть.

Гладить ніжно волосся їй вітер осінній,

Шепотять ніжно листям їй про щось ясени,

А на серці у неньки чомусь неспокійно,

Бо наснились старенькій нехорошії сни.

Десь далеко від дому її рідна кровинка, -

То ж тривожиться мати: чи ж здорова вона?

І як випаде тільки-но вільна хвилинка,

Вигляда листоношу, а листів все нема.

День за днем пролітає, а матуся чекає,

Й молить Бога, щоб у доньки все добре було.

Вітер листя з дерев пожовтіле зриває

Й разом з бабиним літом несе ген за село.

А як прийде вже лист, аж молодшає мати!

І цілує його, й до грудей пригорта,

То ж пишіть, поки є ще до кого писати,

Бо летять дуже швидко рік за роком літа! ...

 На даний час Володимир Дмитрович написав майже 100 творів, більшу половину яких складають гуморески. Саме гуморески вдаються авторові найкраще, а ідеї та теми з яких вони пишуться зовсім не вигадані, а взяті з нашого життя. Так, наприклад, гумореска «Про дроти і про чорти» з’явилася після того, як у селі Варивідки хтось поцупив дроти з водокачки (водонапірної башти). Людей це обурило, бо це справжня проблема, адже без води залишилось півсела і Володимир Дмитрович, переживаючи разом з односельчанами написав цей твір.Цікавою є також гумореска «Їхав поїзд із Франківська», бо описує конкретний (на даний момент історичний) факт із життя

Про дроти і про чортів

          (гумореска)      

Стало темно в Варивідках,

Страшно й вулицями йти …

У хатах немає світла –

Вкрав хтось з лінії дроти.

Люди думали й гадали:

«Може то «чорти» були,

Як вночі всі мирно спали,

То вони дроти зняли?»

І Варивідками вранці

Поповзли чутки кругом,

Що дроти «чорти» - поганці

Віднесли в металолом.

А в дворах води немає,

І куди ж по неї йти?

Водокачка ж не качає –

Вкрали з лінії дроти.

«Телеки» відпочивають,

З холодильників тече…

І «чорти» про те все знають,

Але ж їх це не пече!

Отож знайте, добрі люди,

Якщо є в селі «чорти»,

То електрики не буде,

Бо ж зникатимуть дроти.

Але ж все кінець свій має

Й на «чортів» находить жах,

Бо ж міліція впіймає

Й дасть добряче по руках!

Хай прочитають це «чорти» -

І більше не крадуть дроти.

Наш поет є дуже активною та щирою людиною. Про нього не можна сказати просто поет чи гуморист, бо він є дуже обдарованим: не тільки пише поетичні, гумористичні чи прозові речі, а й сам є виконавцем (артистом); має сильний гарний голос, грає на гармоні; має композиторський хист, ьо написав кілька пісень, серед них «Варивідський вальс», придумав чимало частівок.   

Дуже часто Володимира Дмитровича запрошують на зустрічі до бібліотек і шкіл Білогір’я, Вільшаниці, Сушовець. Ні один концерт у Варивідках чи Вільшаниці без його участі просто не буває. Наш автор приймає активну участь у християнському житті двох церков, Міжгір’я та Варивідок, бо є учасником церковного хору. Особистої збірки Пучко Володимир Дмитрович не видав, але друкують його твори постійно районна газета «Життя і слово», обласна газета «Подільські вісті», а гумореска «Їхав поїзд із Франківська» була надрукована залізничною газетою «Гудок». Не раз запрошували Володимира Дмитровича на радіо та телебачення.   

Їхав поїз із Франківська

     (гумореска)   

Їхав поїзд із Франківська та й в Вільшанці спинивсь,

Провідник відкрив вагона й по перону подививсь:

Чи багато тіток їде в Шепетівку на базар?

Повезу їх без білета й буду мати я «навар»

Бо ж білета на зупинці цій ти не придбаєш,

А плати провідникові, якщо гроші маєш!

Якщо ж ні – то можна сиру чи сметани дати,

Бо і в нього є сім’я й треба годувати?

Зайшли тітки до вагона й повсідались на лавки

І пішли «навар» збирати файнії провідники

«Чим ся маєте платити тьотю дорогенька?»

«Маю, вуйку, самогонку, ще й дуже міцненьку,

По дві гривні на базарі дають за півлітру,

То ж бери, а на закуску дам сира макітру;

Та й в Вільшаницю назад повезеш без грошей,

Так бери вже, не торгуйся, вуйку мій хороший»

Від зупинки й до зупинки стукають колеса,

Назбирали вуйки гривнів, сиру й «чемергеса»

В Шепетівці, як годиться, добре закусили,

І назад «навар» збирати не було вже сили…

Хто в купе хропів, як трактор, а хто просто тихо спав,

Тільки бригадир тверезий був один на весь состав!

Стукають колеса знову, мчиться далі поїзд,

І коли ж ті файні вуйки будуть мати совість?