175 років від дня
народження П.П. Чубинського (1839-1884), українського і російського поета,
етнографа, фольклориста.
Народився 27 січня 1839 року на хуторі, що нині входить у
межі міста Борисполя поблизу Києва, в сім’ї бідного дворянина. Закінчив Другу
Київську гімназію, навчався у Петербурзькому університеті на юридичному
факультеті. В студентські роки брав участь у діяльності петербурзької
української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з
Т.Шевченком, М.Костомаровим. Після мітингу проти розправи над учасниками
варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету, і він деякий
час живе на Чернігівщині, в селі Ропша. 1861 року захищає в Петербурзі
дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права
Малоросії» й одержує вчений ступінь кандидата правознавства. Повернувшись в
Україну, впродовж 1861—1862 років пише статті для «Основи»: «Значення могорича
у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у
Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі», співпрацює
у «Черниговском листке», де публікує матеріал «Декілька слів про значення
казок, прислів’їв та пісень для криміналіста», та у «Киевских губернских
ведомостях», в яких побачила світ його «Програма для вивчення народних
юридичних звичаїв у Малоросії» (1862). У цей час намагається відкрити безплатну
сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. 1862 року в Києві
кілька українофільських гуртків об’єдналися в Громаду, серед перших членів якої
були П.Чубинський, В.Антонович, П.Житецький, Тадей Рильський та ін. Проти
Громади невдовзі було заведено кримінальну справу, почалося слідство. У вересні
того року в Золотоніському повіті поліція виявила прокламацію українською мовою
«Усім добрим людям». Тієї осені 1862 року П.Чубинський пише вірш «Ще не вмерла
Україна», що став національним гімном українського народу. 20 жовтня шеф
жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное
влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд
поліції. Туди ж висилають громадівця Петра Єфименка та його дружину, історика
Олександру Єфименко. Через рік він оселяється в Архангельську, де працює
слідчим, потім секретарем статистичного комітету, редактором губернської
газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. За сім років заслання
в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки,
зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність
на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії,
дослідив юридичні звичаї в губернії та ін. 1869 року йому дозволяють
повернутися в Петербург, а потім і в Україну, щоб очолити експедицію в
Південно-Західний край для етнографічних та статистичних досліджень. Протягом
двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії,
частину Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабію,
де автохтонно проживали українці. Матеріали експедиції увійшли до семитомника,
виданого протягом 1872—1879 років. У 1872 році Чубинський засновує
Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства. У серпні-вересні
1874 року в Києві відбувся III Археологічний з’їзд, що мав велике значення в
активізації українознавчих досліджень. 1873 року Російське Географічне
товариство нагородило Чубинського золотою медаллю. 1875 року він одержав золоту
медаль Міжнародного етнографіч-ного конгресу в Парижі. Почалася кампанія,
піднята реакційним українофобським «Киевлянином» проти діяльності громадівців.
Помічник попечителя Київського навчального округу М.Юзефович, учасник арештів
Т.Шевченка та кириломефодіївців, послав Олександру II донос про українофільство
й сепаратизм Громад, що зазіхали «на державну єдність Росії». У відповідь цар
видав так званий Емський акт (18 травня 1876 року), який заборонив діяльність
українських товариств, видання літератури, театральні та концертні програми
українською мовою. Чимало діячів української культури змушені залишити Україну.
На початку 1877 року Чубинський знову у Петербурзі, де працює чиновником
Міністерства шляхів.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і
він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 26 січня 1884 р. Похований у
Борисполі на Книшовому кладовищі.
Твори Чубинського, його вірш «Ще не вмерла Україна», «Праці»
етнографічної експедиції були тривалий час заборонені, хоч ними щедро
послуговувалося безліч радянських науковців без посилань на автора. З набуттям
незалежності Україною слова вірша Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна»
стали національним гімном держави. 1995 року видавництво «Мистецтво» видало
гарно ілюстрований двотомник «Мудрість віків. Українське народознавство у
творчій спадщині Павла Чубинського».
У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник.
|