«У повені літ чебрецевих»: Миколі Федунцеві - 70

Микола Федунець – поет ліричного обдарування. Колом його творчих інтересів було – сучасне й минуле рідного краю, краса подільської природи, інтимні почування людини. 
Народився 1 січня 1944 р. в с. Сушівці Білогірського району Хмельницької області.
Закінчив Київський Національний університет ім. Т.Г.Шевченка.
 Майже двадцять років віддав журналістській праці – у редакції газет: білогірської районної «Життя і слово», обласних – «Подільські вісті», та «Ровесник». Заслужений працівник культури України.
Був головою Хмельницької обласної організації НСПУ до 2007 року.
Лауреат Міжнародних літературних премій ім. І.Кошелівця та ім. Д.Нитченка, обласних премій ім. Т.Г.Шевченка, ім. В.Булаєнка та ім. Г.Костюка, міської премії ім. Б.Хмельницького. Нагороджений почесним знаком НСПУ.

  Друкуватися твори Миколи Федоровича почали з 1957 року.

          Збірки віршів

«Адреса юності» (1972).

«Душа зернини» (1977).

«Свято роси» (1983).

«Обличчя долі» (1987)                                             

«Проводи журавлів», «Розневолення» (1990).

«Подільські акварелі» (1991).

«Любові мить», «Жниво» (1992).

«Вісім струн» (1993).

«Назустріч», «Вибране» (1994).

«Неповторне» (1995).                                                            

«Наяву» (1996).

«Рай-хвиля», «Грані» (1997).

«Жариновий кетяг» (1997)

«Тужавий вітер», «… І поселюсь у Всесвіті з тобою» (1998)

«Теплі луни», «Веретено» (1999),

«Напрям» (2000),

«Вересневий простір» (2002),

«Кольори вогню», «День мій земний» (2003),

«Не поступимось любов’ю до України» (2004),

«Зі сторінок «Автографа», «Іспит» (2005)

Член Національної спілки письменників України з 1978 року.
Помер Микола Федорович Федунець у 2009 році.

 Окремі твори Миколи Федунця перекладено азербайджанською, білоруською, болгарською, корейською, російською мовами.

            Поки в небі є свято веселок і крил,

           Поки є на землі і роса, і колосся,

                           Я живу.

           Поки є наш Тарас і Дніпровий наш схил,

           Поки віру плекаю, щоб добре - збулося,

                           Я живу.

           Поки засклене щебетом пташки вікно,

           Поки тиша овіює явір гіллястий,

                          Я живу.

          Поки в думах моїх - день, що вигас давно.

          Поки є кому вранці промовити: "Здрастуй!",

                          Я живу.